7 грудня — Всесвітній день української хустки 2021: , листівки, поздоровлення, флешмоби, історія хустки в Україні

День української хустки (ДУХ) — неофіційне свято, яке відзначається з 2019 року, щорічно 7 грудня з метою об’єднання жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. День української хустки відзначають у День Катерини – одне з головних жіночих свят, оскільки ця свята вважається заступницею жіночої долі.

В рамках відзначення проводяться флешмоби «Зроби фото/відео з хусткою», для дівчат та жінок влаштуються майстер-класи та навчання, як правильно в’язати хустку.

Вперше День української хустки відзначили у 2019 році. У цей день ініціативна група з депутаток, громадських діячок, акторок театру та кіно, викладачок та інших жінок вирішили започаткувати Всеукраїнський день української хустки, запрошуючи долучитись до ініціативи популяризації у соціальних мережах невід’ємного елементу традиційного українського жіночого одягу – хустки. Введення такого свята на державному рівні ініціювали вінницькі активісти.

Головною метою даного цьогорічного проекту є демонстрування зв’язку поколінь українських жінок. Ця подія покликана об’єднати жінок різного фаху, віку та національності зі спільною метою зберігати та відновлювати українські традиції.

Флешмоб має назву: «Зроби фото з хусткою», під час якого кожна жінка прикрасить себе автентичним аксесуаром та продемонструє багатовікову красу української жінки.

Відтак усіх українок закликають робити світлини з хусткою та публікувати у соцмережах із хештегом #УкраїнськаХустка.

З давніх-давен хустка для українців була символом жіночності, вірності й кохання, а також оберегом. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки.

Також хустка була маркером соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Водночас хустина свідчила й про рівень достатку родини, адже заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – із дешевших.

Хустину використовували й у різних обрядах, зокрема весільних. Найпопулярніший – покриття голови нареченої хусткою. Це символізувало вихід із дівоцтва та початок заміжнього життя. Ця традиція збереглася в Україні й донині.

Поздоровлення з Днем української хустки

Квітчаста хустина

На ній і гроно, і пелюстка,
І небо й райдуги на ній,
Мов берегиня вроди хустка
Здавен на нашій стороні
Та – нареченим на щастя,
Та – на добро матерям,
Вічний дарунок – хустка квітчаста,
Знана вітрам і стежкам.

Хустина, хустина, чи біла, чи синя.
Мені ти миліша від всяких обнов.
Хустина, хустина, як ласка родинна,
Як вірності пісня про щиру любов.

Ніколи не минеться мода на хустки

Ніколи не минеться мода на хустки
Ніколи не минеться мода на хустки.
Бабусі дістають зі скрині
Барвисті, ніби кольорові пелюсткИ,
Як символ — оберіг, святині.

Вони легенькі, мов весняний вітерець.
Лягають на жіночі плечі.
І як сказав слова один мудрець:
» Це пам*ять на роки, до речі».

І не деталь, а радість , благоговіння,
Убір для голови, як диво.
А в Україні — жінкам благословіння,
Щоб жили радісно, щасливо.

Українська хустка

А хустка в нас завжди була в пошані
У літню спеку й люті холоди.
Їх гарно так замотували пані,
Як йшли до церкви, вдома, та й завжди.
А літню хустку часто вишивали,
Щоб гарною на голові була.
І хустка людям щедро дарувала
Свій захисток від сонця і тепла.
Бо голови від спеки закривала,
А взимку гріла і несла тепло.
Та від хурделиць ревно захищала,
Щоб затишно у холоди було.
Тож за турботу їх усі любили:
І прикрашали, як могли, усі.
Хустки яскраві діточки носили,
А вже темніші — вдови, бабусі…
Та всі любили хустинки з квітками,
Щоб маками і ружами цвіли…
Тому хустки були завжди з жінками,
Як навіть в путь останню їх вели…
Краса в хустині нашій споконвічна,
Як і душа, що з піснею жила.
Бо в українок і душа лірична,
У ній багато сонця і тепла.

ТЕРНОВА ХУСТКА

Бачу я знову і знову:
жито шумує густе,
мамина хустка тернова
над колосками цвіте.

Хустка схиляється долу,
згадує грізні бої.
Терни вдовиної долі
не пощадили її.
Вишите сіллю-сльозою,
билось тернове крило.
Хустка цвіла наді мною,
жито у просі росло.

Ненько моя сивоброва,
я на край світу стою.
Бачу я знову і знову
хустку тернову твою.

На голубім видноколі
сходить обличчя святе.
Хустка тернової долі
над колосками цвіте.